Інноваційні підходи до управління

ОРГАНІЗАЦІЯ УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ КЕРІВНИКА ЗЗСО

   

Вирішення відповідних стратегічних цілей і завдань, визначених у законодавчих і методологічних положеннях розвитку вітчизняної освіти потребує нових підходів до управління в національній системі освіти як одного із напрямків освітнього менеджменту. Інноваційність управління школою в період докорінного реформування вітчизняної освіти з метою виведення її на рівень розвинутих країн світу набуває особливої актуальності. Під управлінням потрібно розуміти регулювання процесів, які відбуваються в певній системі. Саме слово «управління» означає свідому діяльність: вироблення рішень, перетворення їх у життя, регулювання системи відповідно до поставленої мети, підбиття підсумків діяльності, систематичне одержання, переробка та використання інформації. Управління є тією рушійною силою, яка націлена на активізацію людини через створення оптимальних умов для прояву та розвитку її творчого потенціалу. 

    Щодо школи термін «управління» означає цілеспрямований і планомірний вплив на колектив загалом, на окремих працівників та учнів із метою організації й координації їхньої діяльності, правильного здійснення навчально-виховного процесу, підвищення його ефективності. 

    Усе більше керівників навчальних закладів підключаються до процесу пошуку і впровад­ження інновацій в управлінську діяльність, що базується на розумінні освіти як основи розвитку сучасного цивілізаційного середовища і неминуче породжує відповідно нові часові ціннісно-цільові орієнтири, новий освітньо-педагогічний зміст, методи, форми, засоби і способи, види організації освітнього процесу, а отже й адекватні їм системи управління, що забезпечують оптимальне функціонування, розвиток і удосконалення закладу освіти, створення необхідних умов для досягнення поставленої мети. 

    Сучасний освітній заклад, що знаходиться в системі розвитку, характеризується інноваційними процесами. Інноваційна спрямованість педагогічної діяльності є закономірним, соціально та історично обумовленим етапом розвитку вітчизняної освіти. Важливим для інноваційної практики є визначення рівнів новизни, найвищим серед яких, на думку М. С. Бургіна, слід вважати абсолютно нове, якщо такого ніколи і ніде ще не було. Локально-абсолютна новизна, коли в даній науковій галузі чи практиці таке раніше не існувало (але в інших галузях вже було наявним).

 

Вивчення наукових першоджерел і прогресивного досвіду дало підстави в якості ефективності впровадження нововведень та інновацій визначити такі критерії:

1) суб’єктна готовність управлінського апарату, яка характеризується відповідним рівнем посадово-професійної компетентності і виявляється в інноваційній специфіці управлінської взаємодії з педагогічним та учнівським колективом школи, батьківською громадою, зовнішнім середовищем, що забезпечує перехід усієї системи управління на якісно новий рівень і передбачає її подальший розвиток; 

2) оптимальність процесу результатів управління, що проявляється у підвищенні професійної майстерності педагогів і якості освіти учнів; 

3) комплексність інновацій в управлінні, яка передбачає урахування всіх особливостей і напрямів управлінської діяльності, що повинна забезпечити цілісний розвиток навчального закладу; 

4) перманентність нововведень в управлінську практику, що забезпечує нову, відповідну вимогам часу функціональну якість системи управління; 

5) динамічність переходу розвитку закладу на вищий рівень з підвищенням його статусу; 

6) взаємодетермінованість особливостей розвитку освітнього закладу і специфіки та змісту впровадження в управлінні ним інновацій; 

7) оптимальне поєднання традиційних форм і методів управління з інноваційними на основі базових закономірностей, законів і правил його ефективної організації. 

    Інноваційність управління може бути успішною лише за умови створення в школі відповідної загальної культури, зорієнтованої на розвиток шляхом прогресивних нововведень. Це, в свою чергу, вимагає від керівництва школи зосередженості на формуванні в шкільному колективі (педагогічному, учнівському, батьківському) спільності інтересів у вдосконаленні освітнього закладу як цілісної соціально-педагогічної організації; спільності мети щодо забезпечення сучасного рівня організації навчально виховного процесу і досягнення максимально можливого ступеня якості освіти (навченості, вихованості, розвитку) учнів і на основі такої спільності, — вироблення єдності дій на кожному напрямі, етапі, всіх учасників навчально-виховної діяльності. 

    Як зазначалося вище, інноваційність, у тому числі й в управлінській діяльності, починається з творення чи творчого сприйняття й осмислення новаторських ідей. Тут доречно зіслатися на В. Гюго: «Наше життя — мандрівка, ідея — путівник. Немає путівника і все зупиняється. Мета втрачена і сил як не бувало». А «розум, розтягнутий новою ідеєю, ніколи не набуває попередніх розмірів» (Олівер Венделл Голмс). У науковій літературі є чимало порад і рекомендацій щодо факторів і алгоритмів послідовності дій щодо творення ідей. Ось один з варіантів, який подається як «перелік» дієслів, що стимулюють творення ідей.

На основі аналізу літературних джерел, дослідження широкої управлінської практики можна виділити деякі головні напрямки пошуку, розроблення та застосування управлінських нововведень:

1. Управління школою як цілісною організацією, відкритою соціальною системою.
2. Концептуально-стратегічний підхід до управління розвитком школи.
3. Шляхи, засоби і способи розвитку школи на основі спільності інтересів, спільності мети та єдності дій шкільного колективу.
4. Комплексний підхід до проектного управління розвитком школи.
5. Управління шкільною організацію на засадах органічного взаємозв’язку офіційного (посадового) і понадофіційного (особистісного) лідерства керівника. «Керівник-лідер».
6. Управління школою в умовах її автономізації.
7. Моделювання в практиці управління розвитком освітньої організації. Технологія моделювання управління розвитком школи.
8. Стратегічне управління як умова прискореного цілевизначеного розвитку школи — роботи «сьогодні на завтра».
9. Збалансованість вертикального і горизонтального способів управління загальноосвітнім закладом.
10. Впровадження інформаційно-телекомунікаційних технологій в систему управління школою.
11. Управління інноваційним процесом як необхідна умова школи розвитку.

Література

1. Державна національна програма «Освіта». Україна ХХI століття.
2. Закон України «Про освіту».
3. Національна доктрина розвитку освіти України у ХХI столітті.
4. Бургин М. С. Инновации и новизна в педагогике // Педагогика. — 1993. — № 2.
5. Гордон Драйлен. Революція в навчанні / Гордон Драйлен, Дожонетт Вос ; пер. з англ. М. Олійник. — Л. : Літопис, 2005. — 542 с.
6. Кремін В. Г. Філософія освіти ХХI століття // Освіта. — 2002. — № 58.
7. Кузькин Н. П. Инновации в управлении современной школой : дис. ... канд. пед. наук : 13.00.01 / Н. П. Кузькин. — Саратов, 2004.
8. Лунячек В. Е. Алгоритм управління школою / В. Е. Лунячек. — Х. : Основа, 2005. — 176 с.
9. Марк Е. Генсон. Керування освітою та організаційна поведінка / Е. Марк ; пер. з англ. Х. Проців. — Л. : Літопис, 2002. — 384 с.
10. Мармаза О. І. Інноваційні підходи до управління навчальним закладом / О. І. Мармаза. — Х. : Основа, 2004. — 240 с.
11. Освітній менеджмент : навч. посіб. / за ред. Л. Даниленко, Л. Карамушки. — К. : Шкільний світ, 2003. — 400 с.
12. Педагогічні інновації: ідеї, реалії, перспективи : зб. наук. пр. / редкол.: Л. І. Даниленко [та ін.]. — К. : Логос, 2000.
13. Полонский В. М. Критерии и оценки эффективности педагогических исследований / В. М. Полонский. — М., 1988.
14. Руссол В. М. Закони, закономірності, напрямки особливості, принципи і правила ефективного управління освітою // Наша школа. — 2009. — № 5. — С. 68–74.
15. Руссол В. М. Методологічні основи розробки Концепції розвитку школи // Наша школа. — 2010. — № 4. — С. 11–16.
16. Руссол В. М. Посадово-психологічний профіль керівника навчального закладу // Наша школа. — 2008. — № 4. — С. 15–19.